Вершута В.В. методист РМК

 відділу освіти Богуславської РДА

     з питань початкової освіти

Формування у молодших школярів навичок побудови творів-розповідей, описів, роздумів

Сучасний підхід до вивчення початкового курсу рідної мови висуває як основний принцип його засвоєння всебічний розвиток мовлення і спілкування.

Особливість монологу полягає в тому, що він, на відміну від діалогу, довільний, потребує вольових зусиль, а часом - значної підготовчої роботи. Монологічне мовлення не може бути стихійним, воно завжди організоване, тут необхідне відпрацювання внутрішніх зв'язків, композицій. Автор повинен будувати його так, щоб він був зрозумілим будь-якому слухачеві.

Монологічному мовленню властиві такі ознаки: змістовність, логічність, точність, лексичне багатство, виразність, чистота, правильність. Саме вони покладені в основу визначення завдань з розвитку монологічного мовлення молодших школярів.

Щоб забезпечити змістовність учнівських висловлювань, необхідно пропонувати учням говорити лише про те, що вони добре знають, інакше їхнє мовлення буде бідним, нечітким і, зрештою, незрозумілим.

Зміст для бесід, розповідей, описів дають книги, картини, екскурсії, спостереження, власні роздуми, переживання, тобто життя, яке оточує дитину. Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти учням зібрати необхідний матеріал, вибрати з нього найдоцільніше і раціонально використати його для побудови власних висловлювань.

Саме тому належне місце в процесі формування умінь будувати зв'язні висловлювання повинна займати підготовча робота.Її завдання збагатити учнів інформацією про те, з приводу чого їм доведеться висловлюватись. Якщо учні складатимуть розповідь за картиною, то під час підготовчої роботи вчитель має запропонувати її для розгляду, провести бесіду за змістом, надати інформацію про автора картини та події, що спонукали до її створення, або умови, в яких вона була написана, звернути увагу школярів на закони, які використав художник для досягнення мети тощо.

Під час підготовчої роботи вчителеві доцільно використовувати не лише бесіди, а й диспути, обговорення певних подій і вчинків. ставити проблемні запитання, спонукати дітей до розмірковувань на відповідні теми.

Такі види робіт сприятимуть кращому вивченню теми майбутнього твору, збагаченню та активізації словникового запасу школярів, що безсумнівно, забезпечуватиме змістовність власних висловлювань.

З метою забезпечення логічності і послідовності учнівських висловлювань у процесі підготовчої роботи вчитель має активізувати знання дітей про будову тексту.

Важливою ознакою правильного мовлення є його точність, яка забезпечується не тільки вмінням учнів точно передавати факти, спостереження чи поняття, а й здатністю вибирати цією метою найкращі мовні засоби - слова та словосполучення, які з найбільшою точністю передають найхарактерніші риси того, про що або про кого йдеться у висловлюванні.

Отже, точність вимагає багатства мовних засобів, їх розмаїття, а також уміння вибирати в кожному конкретному випадку слова, синоніми, що найбільше відповідають змісту повідомлення.

Оскільки усне монологічне висловлювання призначене для слухача, то автор, який зацікавлений у тому, щоб його почули, зрозуміли і правильно сприйняли, має подбати про виразність власного мовлення - уміння яскраво, точно і стисло висловлювати думки. Здатність впливати на людей переконливістю фактів, аргументів, побудовою фраз, добором слів і самим настроєм розповіді, опису чи роздуму.

Формування в учнів умінь використовувати зазначені засоби виразності слід розпочинати зі спостережень за влучністю й доречністю використання їх авторами текстів, що подані для переказів.

Наприклад, щоб підготувати усний переказ тексту розповідного характеру необхідно спочатку ознайомити учнів з текстом, а потім звернути їх увагу на те, як автор передає обережність ведмедихи:

Ведмеже сімейство

На лісову галявину вивела ведмедиха своїх маленьких ведмежат. Зупинилась обачна ведмедиха. Чи все спокійно в лісі?

Туляться до матері ведмежата. Лячно їм у величезному лісі, лише недавно вибралися з теплого барлога. Прислухаються ведмежата. Як шумить вітер у верховітті дерев! Як співає птаство! Ось на сосні дятел вистукує барабанний дріб.

Будуть ведмежата звикати до лісу, гратися й качатися по м'яких купинах, лазити на дерева.

Але нелегко побачити ведмедів. не побачиш і не почуєш, як тихо зникнуть у темному лісі сторожні звірі.

- Як автор описав ведмедиху: самовпевненою чи обережною?

- Якими фразами передав автор те, що почули ведмежата?

- Які із зазначених фраз найяскравіші?

- Як розумієте значення "сторожні"?

- Чому автор назвав їх саме так?

- Кого їм боятися?

Працюючи у такий спосіб, треба привчати дітей підкріплювати свої думки словами автора.

Важливе місце в роботі над розвитком монологічного мовлення має належати постійному контролю за його чистотою. Насамперед необхідно викинути з дитячого мовлення так звані слова - "паразити": "ну", "значить", "еканная", "укання" і тому подібне. Постійно в полі зору вчителя (особливо сільської школи) має бути вилучення з учнівських висловлювань діалектизмів і заміна їх літературними аналогами.

Першим кроком у боротьбі за чистоту мовлення учнів має стати дотримання самим учителем усіх правил літературної вимови і слововживання. Наголошуємо, що зразковим воно має бути не лише на уроках, а й на перервах, після уроків, поза школою.

Особливого значення вчитель початкових класів повинен надавати формуванню правильності мовлення школярів, тобто відповідності його літературній нормі, в усному мовленні - орфоепічну правильність.

Забезпеченню правильності мовлення молодших школярів підпорядкований увесь початковий курс рідної мови, яким передбачене вивчення теоретичних мовних знань з метою їх застосування у мовленнєвій практиці.

Оцінюючи усні висловлювання школярів, учитель звертає увагу на зазначені вище критерії.

Щоб збагатити мовлення учнів виражальними засобами, до яких належать епітети, порівняння, метафори, уособлення тощо, треба почати із спостережень за ними в авторських текстах.

Наприклад, учитель пропонує учням текст. Після прочитання діти заходять у ньому порівняння і пояснюють їх. В цей час слід звернути увагу на те, яку роль відіграє порівняння у тексті. З цією метою можна спробувати вилучати їх, а потім порівнювати обидва варіанти.

Можливі інші види роботи: а) подати також без порівнянь і запропонувати учням доповнити його ними; записати на дошці порівняння і запропонувати скласти з ними висловлювання: оголосити тему, подати ключові слова і поставити завдання спочатку дібрати порівняння, а потім скласти твір.

Належне місце в роботі над розвитком монологічного мовлення має посідати добір епітетів. Спочатку діти виявляють їх у авторських текстах, пояснюють вживання, а згодом варто звернути увагу на емоційно-експресивні відтінки.

Літній вечір

Над ставком спускається тихий вечір. Оксамитове світло блідого місяця сиплеться на кущі, на древа, на свіже сіно між ними.

І покоси, і кущі, і дерева вітають м'яке світло, ласкаво всміхаються йому привітною усмішкою. Квіти й листя після цілоденної спеки підвели голівки, оглядають вічну красу неба, наче бажають поцілуватися з вечірнім повітрям, з промінням срібного світла.

( За О.Копильским)

Кожен учень отримує текст, з якого треба виписати словосполучення прикметник + іменник, а потім пояснити, які з них надають текстові яскравості, таємничості, образності. Учні усно коментують відповіді.

Під час цієї роботи слід дати учням можливість висловлювати свої суб'єктивні уявлення, почуття, міркування, хоч вони можуть бути й хибними. Виправляти помилкові твердження треба дуже коректно, щоб не образити дитину, не породити в її душі страх і невпевненість під час наступних висловлювань.

Підсумовуючи роботу над епітетами, вчитель має зосередити увагу дітей на тому, як багато важить у творі кожне влучно і доречно вжите слово, які уявлення чи спогади можуть викликати прикметники про ті предмети, явища чи події, яким автор присвятив своє висловлювання. Тому так важливо вдумливо і ретельно добирати слова під час побудови переказів та власних творів. Крім того, така робота збагатить словникову скарбничку дітей епітетами, які вони зможуть використати у своєму усному і писемному мовленні.

Яскравим виражальним засобом виступає метафора. У метафорі одне явище повністю уподібнюється іншому, чимось схожому на нього, при цьому створюється яскрава поетична картина.

Не вводячи терміни і не даючи ніяких визначень, можна на прикладах продемонструвати молодшим школярам важливу роль у тексті слів, ужитих в переносному значенні.

Весна

Весна уже співала навкруги, бриніла ніжним південним вітерцем.

Усе в лісі радіє, а береза плаче. Під гарячим промінням сонця сік швидко тече по її білому тілу, через кору він проступає назовні. Таке враження, що це сльози берези.

Розглядаючи поданий текст, можна запропонувати учням порівняти перший абзац з такими рядками.

Настала весна. Подув південний вітер. Потім слід задати дітям питання:

- Що ви уявили, прочитавши ці рядки?

- Яка картина виникла у вашій уяві після прочитування першого абзацу тексту?

Другий абзац можна порівняти з наступними рядками.

Навесні у стовбурі багато соку, і він тече навіть по корі.

Прочитавши це речення, учні скажуть, що уявляють березу з краплинами соку на корі.

Описати подібне явище і в другому абзаці тексту, але використані автором слова змальовують зовсім іншу картину: береза - жива істота ( в образі дівчини чи молодої жінки) з білим тілом, довгим гіллям - волоссям, прикрашеним сережками, із рясними сльозами, що стікають по її щоках.

Зазначений текстовий матеріал можна використати для іншого методичного прийому.

Одній групі учнів запропонувати намалювати ілюстрацію до тексту з метафорами, а другій без них. Потім порівняти малюнки і підвести дітей до висновку, що їхні роботи різні, бо перед ними були різні тексти, хоч і йшлося в них про те саме явище природи. Ось яке велике значення має добір слів під час побудови висловлювань.